Багач і Лазар — це персонажі притчі, яку розповів Ісус Христос (Луки 16:19—31). Вони представляли дві групи людей: 1) юдейських релігійних провідників за днів Ісуса, які були гордими і зухвалими, і 2) знедолених, принижених людей, які щиро відгукнулися на звістку Ісуса.

У цій статті:

•  Сюжет притчі

•  Вигадана історія чи реальний випадок?

•  Чи ця історія підтверджує існування пекла?

•  Яка мораль цієї притчі?

 В Євангелії від Луки, 16-му розділі, Ісус розповідає про двох чоловіків, у яких кардинально змінились життєві обставини.

 Згідно з притчею, один багатий чоловік жив у розкошах. Біля його брами сидів жебрак Лазар, який сподівався, що йому дадуть хоча б залишки їжі, які падають зі столу багача. Згодом Лазар помер, і ангели віднесли його до Авраама. Багач також помер, і його поховали. У цій історії обидва чоловіки після смерті були при свідомості. Багач страждав у палаючому вогні і просив Авраама послати Лазаря, щоб той умочив кінчик пальця у воду і охолодив йому язика. Авраам відмовив і пояснив, що становище обох чоловіків кардинально змінилося і тепер між ними величезна безодня, яку неможливо перейти.

 Насправді це була вигадана історія, яку Ісус розповів, щоб навчити своїх слухачів важливого уроку. Вчені також з цим погоджуються. Наприклад, в перекладі Біблії Івана Хоменка (1983 рік видання) у підзаголовку до цієї історії написано, що це — притча. А в католицькій «Єрусалимській Біблії» (англ.) є примітка, де сказано, що це «притча у формі оповідання, в якій не йдеться про жодних реальних людей».

 Чи Ісус вчив, що люди після смерті продовжують жити? Чи хотів він сказати, що після смерті одні люди мучаться в пеклі, а інші, як Авраам і Лазар, йдуть на небо? Зовсім ні. І на це є кілька причин.

 Наприклад:

•   Якщо багач був у буквальному вогні, хіба Лазар міг би донести воду на своєму пальці так, щоб вона не випарувалась?

•   Навіть якби вода не випарувалась, то чи могла б одна-єдина крапля полегшити страждання у буквальному вогні?

•   Хіба Авраам міг бути на небі, якщо Ісус чітко сказав, що на той час ще жодна людина на небо не піднімалась? (Івана 3:13).

 Ні. Хоча ця історія вигадана, дехто вважає, що вона вказує на те, що добрі люди йдуть на небо, а злі мучаться у пеклі a.

 Тож чи є підстави вважати, що ця притча вчить про існування пекла? Ні.

 Вчення про пекло повністю суперечить тому, що Біблія каже про стан померлих. Наприклад, Біблія не вчить, що всі добрі люди після смерті йдуть до неба, а погані — в пекло. Натомість вона чітко каже: «Живі знають, що помруть, а мертві нічого не знають» (Екклезіаста 9:5).

 За допомогою цієї притчі Ісус хотів попередити, що становище двох груп людей мало кардинально змінитися.

 Багатий чоловік, очевидно, представляв юдейських релігійних провідників, «які любили гроші» (Луки 16:14). Вони чули, чого навчав Ісус, але вперто цьому противились, а простих людей мали за ніщо (Івана 7:49).

 Лазар представляв простих людей, яких зневажали юдейські релігійні провідники. Ці щирі люди охоче прийняли Ісусову звістку.

 Згодом, як і сказав Ісус, становище двох груп докорінно змінилося.

•   Юдейські релігійні провідники були впевнені, що Бог їх схвалює. Проте коли вони відкинули Ісуса і його звістку, Бог відкинув їх і їхнє поклоніння. У Божих очах вони ніби померли. Ті злі люди ненавиділи звістку, яку проповідував Ісус та його учні, тому вона стала для них наче палючий вогонь і дуже їх мучила (Матвія 23:29, 30; Дії 5:29—33).

•   Прості люди, яких релігійні провідники зневажали роками, отримали Боже схвалення, адже охоче відгукнулися на звістку Ісуса. Тепер у них з’явилася можливість мати Боже схвалення вічно (Івана 17:3).