Цунамі в Японії 2011 року. Розповіді очевидців

Дізнайтесь з перших уст про землетрус і цунамі в Японії та про почуття тих, хто пережив це жахіття.

У П’ЯТНИЦЮ 11 березня 2011 року, о 14:46, в Японії стався потужний землетрус. Це був один з чотирьох найсильніших землетрусів, про які відомо історії. Спричинене ним величезне цунамі і подальші поштовхи ще впродовж тижнів тримали людей у страху. Близько 20 000 людей загинуло або пропало безвісти. Однак тисячі пережили це лихо. Ось розповіді декого з них.

Тадаюкі з дружиною Харумі були у себе вдома в Ісіномакі (префектура Міягі). Раптом вони почули гуркіт, і їхній будинок почало сильно трясти. «Ми вибігли на вулицю і завмерли від жаху: землю вкривали тріщини,— розповідає Тадаюкі.— Наш будинок хитало взад і вперед, а від стін здіймалися хмари пилу».

Епіцентр землетрусу був за 129 кілометрів від узбережжя Міягі. Цунамі зруйнувало 670 кілометрів тихоокеанського узбережжя  Японії. У деяких місцях поблизу суші хвилі сягали 15 метрів заввишки. Вони позмивали моли, хвилерізи та береги річок і зайшли вглиб острова подекуди на 40 кілометрів.

Були повністю знищені системи електро-, газо- і водопостачання. Цунамі зруйнувало чи пошкодило 160 000 житлових будинків, магазинів та підприємств. У певний період аж 440 000 постраждалих жило у приблизно 2500 тимчасових притулках, як-от у школах та громадських центрах. Інших взяли до себе родичі або друзі. Десятки тисяч людей загинули або зазнали травм. Тисячі тіл так і не знайшли.

Біль втрати

Від цунамі загинуло набагато більше людей, ніж від землетрусу. Йоіті, який жив у місті Рікудзен-Таката (префектура Івате), відразу збагнув, що після землетрусу виникне цунамі. Він відвів батьків до укриття і пішов перевірити, чи все добре в сусідів. Турбуючись про батьків, Йоіті з дружиною Тацуко вирішили повернутись до них, але почули попередження про цунамі.

Вони побігли до іншого укриття, проте не змогли увійти до будинку, бо вхід завалило уламками. Аж ось подружжя побачило, що на них суне чорна будівля місцевої пилорами. «Тікаймо!» — закричала Тацуко.

Зрештою вони добігли до шкільного подвір’я на узвишші. Звідти подружжя бачило, як хвиля змила всю їхню околицю. Хтось кричав: «Мій будинок зносить!» Цунамі зруйнувало майже три чверті Рікудзен-Такати і забрало батьків Йоіті. Батька так і не знайшли, а тіло матері знайшли пізніше.

Тору працював на фабриці в прибережному місті Ісіномакі. Після землетрусу він негайно вскочив у машину, щоб дістатися безпечного місця. Тору спонукував інших тікати від цунамі, яке, на його думку, мало невдовзі прийти.

«Я вирушив до свого дому, який стояв на узвишші. Однак на дорозі утворився затор,— розповідає Тору.— По радіо повідомили, що цунамі досягло сусіднього міста, тож я відкрив вікно машини, аби вилізти з неї, якщо надійде хвиля. Незабаром на мене вже насувалась чорна  двометрова стіна води. Машини спереду відкинуло на мою, і нас усіх понесло вглиб суші.

Щойно я вибрався з машини, як мене підхопив маслянистий смердючий потік. Я опинився в автомайстерні, де схопився за сходи і піднявся на другий поверх. Мені вдалося витягнути ще трьох людей. Мало хто пережив натиск води і холодну, сніжну ніч. Ми не могли допомогти всім, хто волав про порятунок».

Перед землетрусом Мідорі з Камаїсі (префектура Івате) відвідувала дідуся і бабусю. Вона щойно закінчила школу і показувала атестат дідусеві, який вже деякий час не міг ходити. Він прочитав атестат уголос і похвалив Мідорі за успіхи. Через п’ять днів після такого приємного спілкування стався землетрус.

Боячись цунамі, Мідорі та її мати Юко благали стареньких піти до сховища. Але дідусь сказав: «Я не піду. Цунамі ніколи не доходило так далеко». Вони намагалися винести його з дому, проте не могли підняти і пішли за допомогою. На той час хвиля вже досягла берега. «Скоріше! Утікайте!» — кричали люди з поблизького пагорба. Цунамі поглинало один будинок за іншим. Повітря розривав відчайдушний крик Мідорі: «Діду! Бабо!» Пізніше знайшли тіло її дідуся, а бабусю віднайти не вдалося.

Допомога постраждалим

Японський уряд відразу мобілізував пожежників, поліцію і сили самооборони з усієї країни. За короткий час у рятувально-пошукових роботах брало участь понад 130 000 осіб. Згодом допомога надійшла теж з інших країн та міжнародних організацій. На місце лиха прибули десятки рятувальних загонів і медпрацівники. Вони шукали вцілілих, надавали медичну допомогу і розбирали завали.

Різні організації поспішили на порятунок своїм членам. Не були винятком і Свідки Єгови. Одразу ж після землетрусу й цунамі в п’ятницю пополудні Свідки почали з’ясовувати, чи всі їхні одновірці у безпеці. Проте через відсутність електрики, телефонного зв’язку і завали на дорогах про багатьох з них було дуже важко дізнатися.

Того жахливого дня Такаюкі, один зі старійшин збору Свідків Єгови в місті Сома (префектура Фукусіма), зміг сконтактуватися лише з кількома родинами. «Наступного дня на світанку я вирушив на пошуки інших,— каже він.— Я виїхав машиною, а потім ішов пішки і повернувся аж увечері. У пошуках одновірців я обійшов 20 місць, у тому числі притулки для постраждалих. Коли я знайшов їх, то читав їм вірші з Біблії і молився з ними».

 Сюндзі з Ісіномакі розповідає: «Ми створили групи для пошуку одновірців. Коли ми прибули в зону стихійного лиха, то були просто шоковані. Машини висіли на електричних стовпах, будинки стояли один на одному, а гори сміття були вищі за самі будинки. На даху однієї машини ми побачили мертве тіло. Ця людина, очевидно, не пережила холодної ночі. Інша машина висіла між будинками догори колесами. В ній теж був труп».

Сюндзі розшукав своїх одновірців у притулках і відчув велике полегшення. Він каже: «Зустрівшись з ними, я усвідомив, наскільки вони мені близькі».

«Так швидко!»

Дві молоді жінки, Свідки Єгови, яких звати Юї та Мідзукі, жили поряд у місті Мінамі-Санріку (префектура Міягі). Після землетрусу вони вибігли на вулицю і побачили одна одну. Жінки поспішили  на узвишшя. Не минуло й десяти хвилин, як у них на очах великі хвилі змили ціле місто разом з їхніми домами.

У притулку Юї та Мідзукі зустріли знайомих Свідків, і всі разом помолилися. Наступного ранку Свідки з їхнього та сусідніх зборів перейшли гору і принесли їжу та все необхідне. Юї та Мідзукі вигукнули: «Ми знали, що ви прийдете, але щоб так швидко!»

Притулок для постраждалих відвідав Хідехару, один зі старійшин збору Свідків Єгови в Томе. Він розповідає: «Усю ніч я намагався відшукати наших друзів, які жили вздовж узбережжя. Нарешті о 4-й ранку я дізнався, що дехто знайшов притулок у школі. Тоді о 7-й годині близько десяти осіб зібралися, щоб приготувати рисові кульки. Троє з нас поїхали машиною відвезти їжу. Більшість доріг були непрохідними, і ми дісталися до школи з великими труднощами. Навіть ті, хто втратив свої домівки, пліч-о-пліч з нами допомагали іншим».

Турбота про духовні потреби

Свідки Єгови регулярно збираються для вивчення Біблії. Деякі збори, як-от у Рікудзен-Такаті, проводять зібрання по п’ятницях. У цьому місті цунамі зруйнувало Зал Царства — місце поклоніння Свідків. Один Свідок запропонував все ж таки провести зібрання. Вирішили обрати будинок, котрий не так сильно постраждав, і повідомили інших членів збору.

Електрики не було, але знайшовся генератор. Прийшло 16 осіб. Молодий Ясуюкі, який втратив домівку, каже: «Ми плакали від радості, бо мали найкращий притулок». Хідеко пригадує: «Зібрання часто переривалося через сильні поштовхи, але в цей час, коли ми були разом, я забула про всі страхи і тривоги».

Відтоді збір регулярно проводить усі зібрання. Через два дні, у неділю, було виголошено промову на тему «Усесвітнє братство врятоване від лиха».

Надання допомоги

Незабаром різні урядові організації почали надавати допомогу тим, хто постраждав. Філіал Свідків Єгови в Ебіні неподалік Токіо також склав план допомоги. Вже у суботу, день після землетрусу, зона стихійного лиха була розділена на три частини. А в понеділок, через три дні після землетрусу, представники філіалу відвідали ці території.

Рятівні роботи тривали ще протягом місяців. Свідки жертвували для постраждалих їжу і необхідні речі. В певний період одночасно діяло 3 центри допомоги і ще 21 пункт, де можна було отримати все необхідне. Протягом перших двох місяців сотні добровольців роздали більше як 250 тонн їжі, одягу та інших речей. Чимало Свідків ділилися отриманим з людьми, які не були їхніми одновірцями.

Свідки Єгови зі зборів у Рікудзен-Такаті і сусідньому Офунато надають місцевим жителям духовну підтримку у своєму відновленому Залі Царства. Така  підтримка допомагає багатьом постраждалим повернутись до нормального життя і залікувати емоційні рани, яких завдали землетрус та цунамі. У зоні стихійного лиха проживало понад 14 000 Свідків Єгови. З них 12 осіб загинуло, 2 зникли безвісти.

Багато Свідків Єгови, які пережили увесь жах стихійного лиха, можуть сказати те саме, що й одна сім’я: «Коли ми тікали, то кожен мав при собі лише одну сумку. Але одновірці подбали про всі наші потреби». Як чудово, що служителі правдивого Бога Єгови об’єднані у всесвітнє братство, про котре говорив Ісус та його апостоли! Ці узи не зруйнує жодне цунамі чи будь-яке інше стихійне лихо (Івана 13:34, 35; Євреїв 10:24, 25; 1 Петра 5:9).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

ВИБУХ НА АТОМНІЙ СТАНЦІЇ

Цунамі пошкодило реактори на атомній електростанції «Фукусіма-1». Ця тривожна звістка облетіла весь світ. Над Японією та іншими країнами нависла радіаційна загроза. Тисячі людей було евакуйовано, щоб захистити їх від смертельних доз радіації.

«Наш будинок був поряд з атомною станцією,— розповідає Мегумі.— Через день після землетрусу нам повідомили про аварію на станції і сказали негайно покинути цю зону». Її сестра Нацумі пригадує: «В повітрі кружляли вертольоти, вили сирени і звідусіль лунав наказ про евакуацію». Упродовж наступних тижнів сестри жили у 9 різних місцях. Згодом їм дозволили повернутись додому лише на дві години, аби забрати деякі речі.

Тікако, якій вже за 60 років, була в Наміє (префектура Фукусіма). «Коли стався землетрус,— розповідає жінка,— я побігла до сховища. Ми з сином та донькою провели там безсонну ніч, адже поштовхи повторювалися знову і знову. О сьомій ранку нам наказали негайно їхати до сховища в іншому місті.

На дорогах були затори, тож ми приїхали до визначеного місця о третій пополудні. Там ми дізналися про вибух на атомній станції. Я думала, що ми незабаром повернемось додому, тому нічого з собою не взяла». Тікако та її сім’я переїжджали з місця на місце, аж поки не знайшли помешкання далеко від дому.

[Відомості про джерело]

Photo by DigitalGlobe via Getty Images

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 20]

ВАЖЛИВІ УРОКИ

Згаданий раніше Йоіті з Рікудзен-Такати, котрий втратив майже все своє майно, каже: «Я на власному досвіді переконався, що матеріальні речі не гарантують безпеки». Подібну думку ще здавна поділяли Божі служителі, зокрема послідовники Ісуса. Вони навчилися від нього важливого уроку — Божа ласка та його благословення набагато цінніші за будь-яке майно (Матвія 6:19, 20, 33, 34).

Ось інший важливий урок: коли даються попередження, треба діяти. Від цього залежить наше життя. У Японії люди, котрі відразу тікали на узвишшя, нерідко рятували собі життя.

 [Карта/Ілюстрації на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЯПОНІЯ

ТОКІО

Камаїсі

Рікудзен-Таката

Мінамі-Санріку

Ісіномакі

Сома

Атомна станція у Фукусімі

Ебіна

Філіал Свідків Єгови

[Ілюстрації]

Рікудзен-Таката (Івате)

Сома (Фукусіма)

Ісіномакі (Міягі)

Камаїсі (Івате)

Мінамі-Санріку (Міягі)

[Ілюстрація на сторінці 14]

Харумі і Тадаюкі

[Ілюстрація на сторінці 15]

Йоіті й Тацуко

[Ілюстрація на сторінці 17]

Юко та Мідорі

[Ілюстрація на сторінці 17]

Тору

[Ілюстрація на сторінці 17]

Машина, якою їхав Тору

[Ілюстрація на сторінці 17]

Такаюкі

[Ілюстрація на сторінці 18]

Сюндзі

[Ілюстрація на сторінці 19]

Мідзукі та Юї

[Ілюстрація на сторінці 19]

Хідехару

[Ілюстрація на сторінці 19]

Завзята праця добровольців

[Ілюстрація на сторінці 20]

Зал Царства в Рікудзен-Такаті після цунамі

[Ілюстрація на сторінці 20]

Три місяці по тому

[Ілюстрація на сторінці 20]

Відбудову завершено

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 14]

JIJI PRESS/AFP/Getty Images