ЧИ ЗНАЙОМІ вам почуття Джорджа та Емілі? Батькам боляче, коли їхні діти засмучені або стикаються з проблемами. Цілком природно, що вони прагнуть захищати свою кровинку. Однак ситуації, подібні до описаних вище, є чудовою нагодою допомогти дітям розвинути почуття відповідальності. Звичайно, до навчання 4-річної дитини і 13-річного підлітка потрібен різний підхід.

Варто пам’ятати, що ви не зможете вічно оберігати дітей від життєвих негараздів. Настане час, коли дитина покине батька та мати і «нестиме власну ношу» обов’язків (Галатів 6:5; Буття 2:24). Щоб діти могли дати собі раду в житті, батькам треба виховувати в них такі риси, як саможертовність,  турботу про інших і почуття відповідальності. А це нелегке завдання!

На щастя, батьки можуть наслідувати Ісуса і брати за приклад те, як він поводився з учнями. Хоча Ісус не мав дітей, він успішно навчав своїх учнів. Він прагнув підготувати їх до праці, яку вони мали продовжити після його смерті (Матвія 28:19, 20). Подібно до Ісуса, батьки хочуть, аби їхні діти розвинули почуття відповідальності. Розгляньмо три чинники, які робили Ісусове навчання ефективним.

Наприкінці життя Ісус сказав учням: «Я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив» (Івана 13:15). Батьки теж мають пояснювати і на ділі показувати, як відповідально ставитись до своїх обов’язків.

Запитайте себе: «Чи я позитивно висловлююсь про свої обов’язки? Чи згадую, скільки радості я отримую, допомагаючи іншим? Чи, навпаки, нарікаю і порівнюю себе з тими, хто має начебто легше життя?»

Ми всі недосконалі і під тягарем обов’язків часом почуваємось виснаженими. Але пам’ятайте, що ваш добрий приклад допоможе дітям побачити, наскільки важливим є почуття відповідальності.

Ісус збирався доручити учням певні обов’язки, але розумів, що вони зможуть виконувати їх не відразу. Якось він промовив до учнів: «Я ще стільки всього маю сказати вам, але тепер цього для вас буде забагато» (Івана 16:12). Ісус не очікував, що учні робитимуть усе самостійно, без його підтримки. Спочатку він присвячував багато часу для їхнього навчання і лише потім, коли учні були добре підготовлені, дав їм завдання, яке вони могли виконати самі.

Батьки також не повинні сподіватись, що їхні діти виконуватимуть обов’язки, до яких вони ще не готові. І все ж, у міру того як діти підростатимуть, батьки мають доручати їм посильні завдання. Наприклад, їм слід вчити дитину дбати про особисту гігієну, прибирати свою кімнату, бути пунктуальною і розумно витрачати гроші. Коли дитина йде до школи, батьки мають пояснити, що тепер у неї з’явиться ще один важливий обов’язок — сумлінно вчитися.

Важливо, щоб батьки не лише ставили перед дитиною вимоги, але й допомагали їх виконувати. Джордж, згаданий на початку, зрозумів, чому Майкл не хотів прибирати іграшки: завдання здавалось хлопчику непосильним. Джордж каже: «Я вирішив не змушувати Майкла збирати іграшки, натомість показав йому, як це робити крок за кроком».

Джордж розповідає: «Насамперед я визначив час, в який щовечора слід було складати іграшки. Крім того, я допомагав Майклу, і ми послідовно прибирали кожну частину кімнати. Я перетворив завдання на гру: ми змагалися, хто швидше впорається з роботою. Незабаром прибирання іграшок перед сном стало обов’язковим ритуалом. Я пообіцяв сину, що коли він швидко позбирає іграшки, то на ніч я прочитаю йому не одну казочку, а дві.  Якщо ж він зволікатиме, то казка буде короткою».

Ісус, як кожен хороший вчитель, розумів, що знання найкраще засвоюються тоді, коли їх застосовують. Наприклад, побачивши, що учні достатньо підготовлені для проповідування, Ісус «послав їх перед себе по двоє в кожне місто й місцевість, куди сам мав піти» (Луки 10:1). Проте він не лише доручив їм завдання, але й дав чіткі вказівки, як його виконувати (Луки 10:2—12). Коли учні повернулись і розповіли про свої успіхи, Ісус похвалив та підбадьорив їх (Луки 10:17—24). Він висловив своє схвалення і показав, що вірить у їхні сили.

Як ви реагуєте, коли ваша дитина отримує нові обов’язки? Чи берете увесь тягар на себе, намагаючись оберегти її від розчарування, страху або невдачі? Зрозуміло, що саме такою може бути перша реакція.

Однак подумайте, як впливає на дитину те, що ви кожного разу її «рятуєте». Чи виявляєте ви цим свою впевненість в її силах? Чи, навпаки, показуєте, що вона безпорадне дитя, повністю залежне від вас?

А як Емілі допомогла доньці подолати проблему? Вона вирішила не втручатись і заохотила Дженні самій поговорити з вчителькою. Вони склали список запитань і обміркували, коли Дженні буде краще підійти до неї. Емілі і Дженні навіть прорепетирували цю розмову. «Донька поборола страх і поговорила з учителькою,— каже Емілі.— Вчителька похвалила Дженні за ініціативу. Донька пишалася собою, а я пишалася нею».

Якщо ви завжди оберігаєте дитину від проблем, вона ніколи не навчиться давати собі раду в житті. Допоможіть дитині розвинути почуття відповідальності. Це один з найцінніших подарунків, який ви можете їй дати.