ПІСЛЯ судді Самсона пророком і суддею в Ізраїлі служив Самуїл. Ізраїльтяни хотіли бути такими, як інші народи, тому постійно просили настановити над собою царя. Хоча це прохання було образою для Єгови, він наказав Самуїлові послухатися ізраїльтян. Бог обрав царем скромного чоловіка на ім’я Саул. Проте з часом Саул став зарозумілим і неслухняним, тому Єгова більше не вважав його царем. Бог сказав Самуїлу призначити іншого царя — юнака, якого звали Давидом. Але повноправним царем Давид став роками пізніше.

Ще будучи юнаком, Давид пішов провідати своїх братів, котрі служили при Сауловому війську. Усі воїни жахалися одного ворожого вояка, велетня Ґоліята, який насміхався з ізраїльтян та їхнього Бога. Це дуже обурило Давида, і він прийняв виклик велетня. Маючи лише пращу та кілька камінчиків, Давид вийшов на двобій з противником, який був зростом майже три метри. Ґоліят почав глузувати з Давида. Але юнак відповів, що він ліпше озброєний, бо воює в ім’я Бога Єгови. Давид повалив Ґоліята лише одним камінцем, а потім його ж мечем відрубав йому голову. У паніці військо филистимлян кинулося врозтіч.

Попервах Саул був приємно вражений відвагою Давида і настановив його командувачем свого війська. Та згодом Давидові успіхи почали викликати в Саула гірку заздрість. Давидові довелося рятувати власне життя втечею і декілька років жити у вигнанні. Попри все це він залишався відданим цареві, який намагався його вбити. Давид і далі вважав, що Саул призначений Богом Єговою. Після того як Саул загинув у бою, Давид, згідно з обіцянкою Єгови, став царем.

Давид від усього серця прагнув побудувати храм для Єгови. Але Єгова сказав, що це зробить його син Соломон. За вірність Бог винагородив Давида, уклавши з ним угоду про те, що від нього походитиме особлива царська династія. У ній мав народитися Визволитель — обіцяний в Едемі Нащадок. Його ще названо Месією, що означає «Помазанець», призначений Богом. Єгова пообіцяв, що Месія буде Правителем уряду, тобто Царства, котре стоятиме вічно.

З глибокої вдячності Богові Давид зібрав на будівництво храму величезну кількість будівельних матеріалів і дорогоцінних металів. Він теж написав чимало натхнених псалмів. Під кінець життя Давид сказав: «Дух Господній говорить в мені, а слово Його — на моїм язику» (2 Самуїла 23:2).

(1 Самуїла; 2 Самуїла; 1 Хронік; Ісаї 9:6; Матвія 21:9; Луки 1:32; Івана 7:42)