«Ніколи не думала, що зможу стільки робити в служінні Єгові». Так висловилася Гвен з Англії, яка переїхала служити в Албанію a — туди, де більша потреба у вісниках.

 Гвен є однією з багатьох Свідків Єгови, які переїхали в цю країну, щоб допомогти збирати «коштовності з усіх народів» (Огія 2:7). Що спонукало їх до цього? Які зміни їм довелося зробити, щоб переїхати? І як радість допомагає їм долати різні труднощі у служінні?

 Усі вісники, які переїхали в Албанію, мали одну і ту саму спонуку: любов до Єгови і бажання допомагати іншим пізнати його.

 Спершу ці брати і сестри розширили служіння у своїй країні і так підготувалися до переїзду за кордон. Гвен розповідає: «Я перейшла в групу, зібрання якої проводилося албанською мовою, в моєму рідному місті. Потім поїхала в Албанію на конгрес. Пізніше я ще раз приїжджала сюди, щоб ліпше вивчити цю мову».

 Мануела жила в Італії. Коли їй було 23 роки, вона переїхала в інший регіон своєї країни, щоб допомагати невеличкому збору. Мануела каже: «Там я прослужила чотири роки. Згодом я довідалася, що є потреба у вісниках в Албанії, тому вирішила переїхати туди і послужити піонером кілька місяців».

 Федеріці було всього лиш сім років, коли на конгресі вона почула про Албанію. Вона пригадує: «Брат робив звіт про Албанію і розповів, що вісники проводять там багато біблійних вивчень і зацікавлені приходять на зібрання. Я сказала своїм батькам, що хочу поїхати в Албанію. Це їх здивувало, але тато сказав: “Молися, і, якщо на це буде воля Єгови, він тобі допоможе”. Через кілька місяців нашу сім’ю запросили служити в Албанії». Пройшло чимало років. Федеріка тепер одружена з братом на ім’я Оргес, і вони разом служать повночасно в Албанії.

 Після виходу на пенсію Джанп’єро зі своєю дружиною Глорією переїхав в Албанію. Він каже: «Своїх синів ми виховали в Італії, і троє з них переїхали служити в іншу країну, де була більша потреба у вісниках. Нас дуже зворушила стаття з “Вартової башти” за назвою “Чи ти можеш «прийти до Македонії»?”. Ми сіли і порахували, чи нашої пенсії вистачить, щоб служити в Албанії».

 Братам і сестрам, які планують переїхати в іншу країну, варто заздалегідь все добре спланувати і, якщо потрібно, зробити певні зміни (Луки 14:28). Наприклад, треба продумати, як себе забезпечувати. Ще живучи в Англії, Гвен, про яку згадувалося раніше, вирішила жити разом зі своєю сестрою, щоб заощадити трохи грошей. Софія і Крістофер, які теж походять з Англії, пригадують: «Ми продали наш автомобіль і деякі меблі. Ми сподівалися, що цього вистачить, щоб послужити в Албанії принаймні рік». Цікаво, що їм вдалося прослужити там набагато довше.

 Деякі вісники служать в Албанії кілька місяців, потім повертаються додому, щоб заробити трохи грошей, а тоді знову їдуть в Албанію. Саме так робили Елісео і Міріам. Елісео розповідає: «Міріам походить з регіону Італії, куди приїжджає багато туристів, тому там легко знайти сезонну роботу. Ми їздили туди влітку і три місяці там працювали. Потім решту дев’ять місяців ми служили в Албанії. Так ми робили протягом п’яти років».

 Переїхавши туди, де є більша потреба у вісниках, брати і сестри мають пристосуватися до нових обставин. Їм неабияк допомагає приклад місцевих вісників та їхні поради. Софія, про яку згадувалося раніше, говорить: «Взимку в Албанії значно холодніше, ніж у нашій країні. Тому я спостерігала за місцевими сестрами і навчилася тепліше одягатися». Ґжеґож і його дружина Соня переїхали з Польщі в мальовниче містечко Прізрен, що в Косово b. Ґжеґож розповідає: «Місцеві вісники такі смиренні, добрі і терпеливі! Вони допомагають нам вивчати мову і завжди підтримують нас. Наприклад, вони підказують нам, де купувати продукти за помірними цінами, і як скуплятися на місцевому ринку».

 Ті, хто переїжджає за кордон, стараються подружитися з місцевими Свідками і більше дізнатися про них. І це неабияк допомагає їм у служінні. Соня пояснює: «Я побачила, якою сильною є любов Єгови. Розповіді братів і сестер про те, як вони змінювали свої погляди і життя, пізнаючи Єгову, зміцнюють мою віру. У зборі ми почуваємося потрібними і бачимо, як багато можемо зробити для одновірців. Ми служимо пліч-о-пліч з братами і сестрами, і вони стають нашими друзями» (Марка 10:29, 30). Глорія говорить: «Багатьом сестрам доводилося зносити жорстоку протидію з боку сусідів, які ненавидять Свідків. Мене дуже зворушує любов цих сестер до Єгови».

 Брати і сестри, які переїхали туди, де є більша потреба у вісниках, мають змогу навчитися того, чого ніколи б не навчилися у своїй країні. Наприклад, вони бачать, що коли виходиш із зони комфорту заради служіння Єгові, то відчуваєш величезну радість. Ось що каже Стефано: «У моїй країні я проповідував переважно через домофон і використовував короткі вступи. А от в Албанії люди люблять довго розмовляти, особливо за чашечкою кави. Я дуже сором’язливий, і спочатку мені було трохи ніяково. Деколи я не знав, про що розмовляти. Але згодом я навчився цікавитися людьми, і тепер мені подобається спілкуватися з ними. Служіння приносить мені значно більше радості».

 Лія зі своїм чоловіком Вільямом переїхала в Албанію зі США. Вона розповідає: «Служіння за кордоном дуже нас збагатило. На деякі речі ми навчились дивитись зовсім по-іншому. Ми більше дізналися про гостинність, повагу і дружбу. Ми навчилися нових методів служіння, навчилися краще вести розмови на основі Біблії і ділитися з іншими своїми почуттями». Вільям говорить: «Більшість людей, які приїжджають в Албанію, закохуються в її чарівні узбережжя. Але я особисто люблю ходити в походи, а тут такі прекрасні гори! Та найбільше мені подобаються місцеві люди. Раніше в багатьох селах тут проповідували тільки під час спеціальних кампаній. Тому, приїжджаючи туди, ми можемо провести цілий день за розмовами лише з кількома сім’ями».

 Найбільшу радість цим братам і сестрам приносить те, як люди відгукуються на добру новину (1 Фессалонікійців 2:19, 20). Лора, яка переїхала в Албанію ще юною і неодруженою, наводить приклад: «Деякий час я служила в місті Фієрі. Всього лиш за два з половиною роки тут з’явилось 120 нових вісників. Із 16 з них я вивчала Біблію». Інша сестра, на ім’я Сандра, пригадує: «Якось я проповідувала жінці на ринку. Згодом вона стала нашою сестрою і повернулася у своє рідне село. Не так давно я почула, що вона проводить 15 біблійних вивчень!»

 Деякі брати і сестри, які вже давно переїхали в Албанію, досі там служать. Служіння приносить їм велику радість. Їм приємно дізнаватись, як зерно правди, яке вони посіяли багато років тому, приносить плоди (Екклезіаста 11:6). Крістофер, про якого згадувалось раніше, каже: «Недавно я зустрів чоловіка, з яким розпочав біблійне вивчення невдовзі після приїзду в Албанію. Мене вразило, що він дуже добре пам’ятав наші перші розмови про Біблію. Тепер він і його дружина охрещені Свідки Єгови». Федеріка, про яку йшлося на початку статті, розповідає: «В одному зборі до мене підійшла сестра і спитала, чи я її пам’ятаю. Вона сказала, що я проповідувала їй дев’ять років тому. Невдовзі після цього я переїхала в інше місто, а вона почала вивчати Біблію та охрестилася. Я думала, що наше служіння в перші роки життя в Албанії було не дуже ефективним. Як же я помилялася!»

 Брати і сестри, які переїхали в Албанію і Косово, вдячні Єгові за те, що він благословляє їхні зусилля і допомагає їм вести змістовне життя. Елісео, який прослужив в Албанії багато років, робить такий висновок: «Нам може здаватись, ніби те, що пропонує цей світ, дає стабільність. Але це зовсім не так. Життя по-справжньому стабільне і має зміст лише тоді, коли живеш за нормами Єгови. Служіння за кордоном допомагає мені постійно про це пам’ятати. Я почуваюсь потрібним, відчуваю, що мене цінують. У мене є справжні друзі, які мають такі самі цілі, як я». Сандра додає: «Коли я переїхала туди, де є більша потреба у вісниках, Єгова здійснив мою заповітну мрію — допоміг мені стати місіонеркою. Я ні на мить не шкодувала, що переїхала в Албанію. Я ще ніколи не почувалась такою щасливою!»